Радник президента Олег Устенко в інтерв'ю Радіо НВ розповів про необхідність «вбити і розчленувати» держмонополії, назвав обсяги корупції в країні і спрогнозував суттєве підвищення зарплат.
Про «відтік мізків» з України
Це колосальний виклик, який стоїть перед Україною… Є економіки, які абсолютно повністю залежать від праці, а є економіки, які повністю залежать від капіталу — так звана функція Кобба — Дугласа. Вона модернізована, відбувалося переосмислення цих ідей у світі, але в принципі українська економіка залежить від праці. Це означає, що чим більше буде міграції нашої робочої сили, тим більше у нас буде незадоволених громадян, які залишають країну, тим меншими у нас будуть темпи економічного зростання і тим гірше у нас закінчиться справа з економікою, тому що врешті-решт економіка почне в’янути, і це незначне зростання може перейти в значний мінус…
Це наша трагедія, що наші освічені люди, які могли зробити прорив для своєї країни, які більш за все, напевно, були готові ризикувати, вимушено виїжджають з цієї країни. Це відкриє цілий ряд проблем. Важлива проблема, яку [еміграція] оголить моментально, — це все, що стосується пенсійної системи.
Про зростання зарплат і продуктивності праці
Реальність така, що кордонів не існує і трудовий персонал, який у тебе зараз є, він тільки умовно твій, оскільки в будь-який момент може піднятися і виїхати. Ось чому глобально, коли зараз інвестори розглядають потенційно, наприклад, українську економіку як місце для своїх інвестицій, вони не розглядають цю тимчасову перевагу за заробітною платою як конкурентну перевагу, тому що воно дуже швидко піде.
Я вас запевняю, зовсім скоро зарплати будуть підніматися до середнього центральноєвропейського рівня об'єктивно, тому що якщо ти хочеш мати персонал — повинен будеш платити більше. З іншого боку, це і колосальний виклик для підприємців, власників бізнесу — якщо ти хочеш зберегти персонал, ти піднімаєш зарплату, але ти повинен відповідно підняти продуктивність праці. Щоб підняти продуктивність праці, ти повинен проінвестувати додатково в своє підприємство, а щоб це зробити, ти повинен мати гарантії, що щось, у що ти проінвестував, залишиться реально на твоєму підприємстві, а не буде з'їдено бюрократичною машиною, різними корупційними каналами, схемами; що у тебе не «відіжме» хтось цей твій бізнес, який ти відкривав, пестив і плекав…
Про облікову ставку
Я більш ніж упевнений, що ми будемо в середньостроковій і короткостроковій перспективі бачити постійне зниження облікової ставки з боку Національного банку, тому що у них немає необхідності продовжувати тримати її на рівні близько 17%, на якому вони тримають зараз. Тобто тут буде йти позитивне переміщення. Якщо припустити, що, наприклад, протягом наступного року рівень інфляції буде зберігатися в районах однозначної цифри, то, найімовірніше, ми побачимо зниження облікової ставки до 12−13% на кінець наступного року. Якщо інфляція буде менше, то, можливо, ми побачимо зниження до 10%. Кредити стануть дешевшими, але це тимчасово.
Про різницю в підходах Нацбанку і Мінфіну
З одного боку, є Національний банк, який стурбований тим, щоб ні в якому разі не було інфляційного стрибка. Вони в набагато меншому ступені дивляться за економічним зростанням. У них за великим рахунком немає мандата дивитися за цим на відміну, скажімо, від Федеральної резервної системи США або більшості центробанків інших країн світу. Оскільки НБУ не стурбований економічним зростанням, а інфляція набагато більша, вони продовжують тримати ставку досить високою і не використовувати цей інструмент стимулювання економіки. Відверто кажучи, я не дуже вірю, що в короткостроковому плані вони не праві. У короткостроковій перспективі вони були якраз праві, тому що якщо ти раптом різко накачуєш економіку грошима, а при цьому у тебе немає ніяких змін в реальному секторі економіки, то, найімовірніше, ти почнеш продавлювати імпорт, у тебе почнуть рости торгові дисбаланси і утворюється девальваційний навіс. Тому короткостроково вони діяли правильно.
Але паралельно з цим є Міністерство фінансів, яке має на руках наші борги і має робити борги, тому що ми живемо в умовах дефіциту держбюджету і його треба якось фінансувати. У нас частина боргів йде до оплати і в загальному Мінфін робив правильно, намагаючись, наскільки це можливо, замістити одні борги іншими. Вони заміняли зовнішні борги внутрішніми, але ставка була висока і, звичайно, це скрадало можливість кредитування нашої економіки: для банку було куди цікавіше просто купувати облігації внутрішньої державної позики, а не мати штат аналітиків і експертів, які б стежили за реальним сектором економіки і повинні були б давати туди кредитування.
Про вартість обслуговування держборгу
У нас ніби й боргів не багато (близько 60% ВВП), що нібито й нормально за світовими мірками, але вартість обслуговування цих боргів вкрай висока. Ми віддаємо близько 4% нашого валового внутрішнього продукту, тобто 1/25 частину того, що заробили за рік, тільки на обслуговування цих внутрішніх і зовнішніх боргів. Так відбувається насамперед через ризики.
У США обсяг боргу перевищує 110% ВВП, але вони витрачають близько 2% на обслуговування, а ми витрачаємо в два рази більше в процентному співвідношенні, ніж вони.
Про погляди Зеленського на монетарну і бюджетну політику
Зеленський чітко розуміє, що монетарними методами зараз стимулювати економіку не можна. Він дуже чітко заявляє, що Національний банк України є незалежною інституцією, розуміє, що вона працює автономно. Що стосується монетарних методів, президент висловлюється і дотримується тієї точки зору, що було б непогано, якби ставки знижувалися, але втручатися в якусь внутрішню оперативну діяльність нашого регулятора він точно не збирається.
Що стосується стимулювання економіки бюджетними методами, президент чітко розуміє, що ми перебуваємо в зоні дефіциту державного бюджету, у нас немає так званого «люфту» для маневру, немає фіскального простору, який може бути задіяно для того, щоб ми з вами стимулювали економіку, але він намагається створити цей простір. І він буде намагатися створювати це фіскальний простір для того, щоб задіяти механізм бюджетного стимулювання за рахунок, наприклад, боротьби з корупцією, додаткового економічного зростання, детінізації економіки. Якщо, наприклад, правдою є оціночна цифра, що через корупційні канали за рахунок контрабанди розподіляється $5 млрд, то зниження контрабанди навіть на половину дасть плюс 2% до нашого ВВП. А якщо раптом дійсно вдалося б Україні рівень корупції або контрабанди до нуля звести, це означало б плюс $5 млрд в наш державний бюджет. Ці цифри порівнянні, наприклад, з дотаціями до Пенсійного фонду.
Про корупцію
Я припускаю, що в українській економіці через різні корупційні канали рухається десь як мінімум $10 млрд в річному вимірі. Це число легко отримати. ВВП у нас $130 млрд. У тіні у нас, згідно зі статистикою або дослідженням Організації економічного співробітництва і розвитку, перебуває десь близько $60−65 млрд (вони оцінюють її в 50% [від ВВП]). [ВВП вартістю] $60 млрд виробляється в тіні, але це не означає, що з них не сплачується податок — з них сплачується корупційний податок. Величина цього податку становить як мінімум 20%. А судячи з анекдотичних історій, якими кишить наш інтернет-простір, він може бути і вище. Але якщо ми візьмемо за оцінку 20% від $60 млрд, це дасть суму в $12 млрд, що відповідає моїм припущенням — більше $10 млрд ходить через різні корупційні канали в річному вимірі.
Про співпрацю з МВФ
Я не проти МВФ… До тих пір, поки є ця розбалансована ситуація, було б непогано, щоб хтось міг як мінімум підтримувати зараз Україну своїми грошовими ресурсами. І не тільки грошовими, а зокрема й ресурсом технічної експертизи — проведення подібних оціночних досліджень, які показують вузькі місця, де пропадають наші гроші…
Гроші теж важливі, тому що у нас в наступному році величезні виплати за тими самими наявними боргами. Так звана відкрита непокрита потреба у валюті на наступний рік може становити близько $10 млрд. Це просто гігантська сума для такої країни як Україна, ВВП якої — $130 млрд. З цих $10 млрд близько $6 млрд — це наші виплати за боргами, решта — це і дефіцит рахунку поточних операцій, який потребує фінансування, і потреба в грошах, яка йде з боку приватного сектора за вирахуванням того припливу інвестицій, які ми отримаємо.
Про ВВП і олігархів
Наскільки я розумію ситуацію, ми могли б показати з вами в цьому році ВВП десь порядку як мінімум $400−450 млрд, а покажемо за фактом близько $130 млрд. Звідки ця сума в $450 млрд? Якщо ми візьмемо ВВП 1991 року, коли починалася наша новітня економічна історія, і подивимося, наскільки збільшилася за цей період часу світова економіка, скорегуємо на рівень інфляції, який був у доларах, ми побачимо, що повинні були мати таку суму. У 1991 році наш ВВП був близько $70 млрд… Так порівнювати не дуже коректно, звичайно. Особливо некоректність проявиться в структурі ВВП, тому що в 1991 році це могли бути продукти оборонного комплексу, валянки.
Можна не чіпати 1991 рік, а, наприклад, взяти 1997-й. З 1997-го до 2017 року польська економіка подвоїлася. Українська економіка за цей період збільшилася на 20%, потім втратила значно. Але в будь-якому випадку ми на 20% збільшилися, на одну п’яту, а вони в два рази зросли. Очевидно, є якісь серйозні пробуксовки, щось таке серйозне, що нас стримує. Нас прив’язали і тримають на цій прив’язі. І що нас «прив'язало»? Це була дійсно, перш за все, українська система олігархату. Якщо хочете, система такої собі державно-бюрократичної клептоманії або бюрократизму. Вони не давали можливості розвиватися. Якщо ти олігарх, якщо ти можеш зараз заробляти гроші, навіщо тобі тут допускати конкуренцію? Навіщо тобі потрібні інвестори, які заходять на ринок, які будуть інвестувати свої мільярди доларів, а за це вимагати, наприклад того, чого вимагає МВФ? Захисту прав власності, проведення судової реформи, зниження рівня корупції. Навіщо це тобі все треба, якщо ти можеш заволодіти чужою власністю, якщо ти як олігарх можеш забезпечити дзвінок з Банкової в який-небудь районний суд і вирішити всі питання на свою користь, а не так, як повинно було б бути за законом?
Подивіться, адже українські олігархи — це не ті, хто придумав інтернет, якісь доткомівські компанії, проривні виробництва. Ілона Маска серед них я теж чомусь не спостерігаю. Вони експлуатують найпростіше, що можна було експлуатувати, — наші ресурси.
Більш того, для мене здається огидним сигналом, що «погано пахне» те, як вони інвестують. Здебільшого вони інвестують не в цю економіку. Це для мене сигнал того, що, з одного боку, вони начебто ведуть правильну фінансову політику диверсифікації своїх ризиків, але, з іншого боку, вони не особливо вірять в нас. Ось чому з’являються мільйонні покупки нерухомості в Лондоні, нерухомість на Сицилії, кондитерська фабрика під Будапештом, шахти у США. Дуже багато з них бачать свої перспективи на інших ринках, більш комфортабельних в плані захисту прав власності, менш ризикових для них. Але логіка подій змінюється.
Про держкомпанії-монстри
Як можна спробувати зрушити наше судно з тієї мілини, на якій воно зараз знаходиться? Розвиток конкуренції, демонополізація економіки… Ті монстри, які існують, повинні бути вбиті і розчленовані. Я маю на увазі НАК Нафтогаз, Укрзалізницю. Ті монстри, які заважають жити і дихати не дають, на кшталт Державної продовольчо-зернової корпорації України (ДПЗКУ), Укрспирту… повинні піти, просто піти.
Я вважаю, Укрспирт потрібно повністю приватизувати. У ДПЗКУ, на мою думку, смислового навантаження в принципі не існує. Укрзалізниця — наскільки це можливо, поділ продажів. Що потрібно залишити в руках держави, можна залишити, тому що там є стратегічні речі і не дуже цікаві для бізнесу.
